ІНШИЙ: ЧУЖИЙ ТА ІНАКШИЙ. СОЛІДАРНІСТЬ ТА ЕТИКА РОЗРІЗНЕННЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/upj/2026-4-1-5Ключові слова:
Інший, інакший, чужий, солідарність, тривога, проекція, символічний порядок, символічні кастрації, вразливість, депресивна позиція, внутрішній фашизм, етика ненасилля, психоаналіз, Лакан, Дольто, БатлерАнотація
Коли інший перетворюється на ворога? Класична психоаналітична дихотомія між Великим Іншим (символічний порядок) та маленьким іншим (інші у регістрі Уявного) залишає поза увагою критичне моральне розрізнення: не всі “інші” функціонують однаково в нашій психіці та суспільстві. Цей текст пропонує етику розрізнення між двома модальностями іншого – “чужим” і “інакшим” – як інструмент орієнтації в сучасних соціальних конфліктах, війнах та міграційних кризах. Інакший – це інший, якого ми визнаємо у його суб’єктності, вразливості та відмінності. Чужий – це інший-як-загроза, екран наших проекцій, носій приписаної йому надмірної, непристойної насолоди, який “має бути знищений”. Що перетворює інакшого на чужого? Здатність розрізняти себе та іншого формується протягом усього життя й залишається хиткою під тиском тривоги. Три лінії тривоги – розпаду, сепараційна та кастраційна – активують архаїчні проективні механізми, породжуючи деструктивну квазі-солідарність навколо спільного ворога-проекції. Антисемітизм, гомофобія, ксенофобія – усі ці феномени живляться одним механізмом: перетворенням іншого на чужого. Але не вся солідарність проти іншого є деструктивною проекцією. Текст розрізняє квазі-солідарність (проти проективного чужого) та легітимну солідарність (проти реального порушника конституційних табу символічного порядку – вбивства, насильства, інцесту. Ця відмінність критична: вона дозволяє боротися проти дій, не дегуманізуючи осіб, зберігати здатність до майбутнього миру, не перетворитися на те, проти чого борешся. Спираючись на етику вразливості Джудіт Батлер та психоаналітичні концепції, автор пропонує де-конструкцію “внутрішнього фашизму” – нездатності витримувати амбівалентність, тотальної проекції, дегуманізації – як духовну вправу нашого часу. Здатність побачити уразливість іншого стає маркером того, що ми бачимо в ньому інакшого, а не чужого. Ця психічна та етична робота не замінює політичної боротьби, а робить її етичнішою, дозволяючи зберігати критичне розрізнення навіть в умовах конфлікту. Розрізнення чужого та інакшого – це не просто теоретична дистинкція, а етична необхідність для збереження людяності в добу війн та поляризації.
Посилання
Bergeret, J. (1996). La personnalité normale et pathologique. Dunod.
Butler, J. (2020). The force of nonviolence: An ethico-political bind. Verso.
Dolto, F. (1984). L’image inconsciente du corps. Éditions du Seuil.
Hadot, P. (1995). Qu’est-ce que la philosophie antique? Gallimard
Klein, M. (1957). Envy and gratitude. In Envy and gratitude and other works, 1946–1963 (pp. 176–235). Delacorte Press.
Lacan, J. (1966). Le stade du miroir comme formateur de la fonction du Je. In Écrits (pp. 93–100). Éditions du Seuil.
Ogden, T. H. (1986). The matrix of the mind: Object relations and the psychoanalytic dialogue. Jason Aronson.
Roussillon, R. (2019). Le transitionnel, le sexuel et la réflexivité. Dunod.
Winnicott, D. W. (1958). The depressive position in normal development. In Through paediatrics to psychoanalysis: Collected papers (pp. 262–277). Basic Books. (Оригінальна робота опублікована 1954–1955)
Winnicott, D. W. (1958). Primary maternal preoccupation. In Through paediatrics to psycho-analysis: Collected papers (pp. 300–305). Basic Books. (Оригінальна робота опублікована 1956)
