ГРАФІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ТЕРАПЕВТИЧНОЇ МЕДІАЦІЇ СУБ’ЄКТИВНОГО ВПОРЯДКУВАННЯ ЧАСУ. НА ПРИКЛАДІ КЛІНІЧНОГО ВИПАДКУ З ПАЦІЄНТОМ ПСИХОТИЧНОЇ СТРУКТУРИ
DOI:
https://doi.org/10.32782/upj/2024-1-8Ключові слова:
психоз, терапевтична медіація, графічна інтерпретація, історизація, суб’єкталізація, агентністьАнотація
У статті автор, спираючись на сучасних постлаканіанських психоаналітиків, розкриває етичні основи роботи з психозами, які лежать в основі клінічної практики. Автор підкреслює, що, як і в часи Лакана, сьогодні психоаналітик у роботі з психотропними субʼєктами повинен займати місце секретаря, але це не місце безініціативного консультанта, це місце також допускає певну активність у вигляді різного роду уточнень і прояснень. У рамках такого підходу автор, наводячи ілюстрацію з власної практики, пропонує використання модифікованої графічної інтерпретації для аналітичних процедур з деякими психотичними суб’єктами, яка початково була розроблена Хуаном-Давидом Назіо для роботи з аналізантами, які страждають невротичною депресією. Графічна інтерпретація, на думку автора, може бути засобом, який дає змогу, займаючи підкреслено неекспертну позицію, повернути відчуття часу, агентності та надію деяким пацієнтам. Цей засіб терапевтичної медіації полягає в малюванні лінії та позначення на ній подій життя в процесі сесії, поступове збагачення лінії новими подіями, а також їх емоційним наповненням, аналізант має змогу продовжити працювати з графічною інтерпретацією вдома. Цей засіб дає змогу встановити зв’язок зі спеціалістом, реінвестувати власне життя та відчути себе суб‘єктом власної біографії, а не її об’єктом. Модифікація засобу графічної інтерпретації для роботи із суб‘єктом психотичної структури полягає в меншій активності щодо наповнення сеансами намальованого, але в активній позиції в діалозі з аналізантом. Для роботи з психотичним суб’єктом також важливо не стільки шукати повторення, скільки просте формування наративу про себе та своє життя. Інша авторська модифікації, яка може застосовуватися не тільки для роботи з психотичними суб’єктами, полягає в пропозиції продовжити лінію в майбутнє, що, на думку автора, може стимулювати формування надії та слугувати додатковим інструментом для відчуття агентності. Це відчуття повʼязане зі структуруванням часу, з екрануванням того, що неможна символізувати – реальним регістром часу, за допомогою уявного часу – у вигляді певного розділу на етапи та події становлення власного Я; та символічного часу – у вигляді самого часосприйняття та розділу його на минуле, теперішнє та майбутнє. Побічний ефект такого впорядкування часу є те, що Грін називав субʼєкталізацією, тобто прийняття своєї історії, вибудовування своєї біографії та прийняття своїх відчуттів.
Посилання
Assoun, P. (2014). Freud et la médiation. Logique et pratique du maillon manquant. Dans: Frédéric Vinot éd., Les médiations thérapeutiques par l’art: Le Réel en jeu (pp. 33–66). Toulouse: Érès.
Benvenuto, S. (2019). Conversations with Lacan: Seven lectures for understanding Lacan. Routledge.
Benvenuto, S. (2018). What are perversions? Sexuality, ethics, psychoanalysis. Routledge.
Braunstein, N. A. (2020). Jouissance: A lacanian concept. SUNY press.
Roussillon, R. (2016). Metapsychological aspects of therapeutic mediations. Cliniques, 12 (2), 230–245.
Vinot, F. (2021). Métapsychologie de l’habiter: entre clinique et création contemporaine. Psychologie clinique, (2), 9–25.
Martin-Mattera, P. (2011). Sublimation ou sinthomation? Apports et réflexions cliniques sur la création dans la psychose. L’Evolution psychiatrique, 76 (3), 419–432.
Lacan, J. (2013). The psychoses: the seminar of Jacques Lacan. Routledge.
Lacan, J., & Miller, J. (1975). Le séminaire. Livre I. Les écrits techniques de Freud.
Lacan, J. (2015). Le Seminaire de Jacques Lacan, L. XXIII-le SINTHOME.
Leader, D. (2011). What is madness? Penguin UK.
Lippi, S., & Neuter, P. D. (2016). Sublimation, symptom and sinthome proof against the creative act in Frida Khalo. Psicologia Clinica, 28 (1), 39–58.
Lippi, S. (2014). Pratique de la structure: le diagnostic différentiel selon l’enseignement de Jacques. Cliniques méditerranéennes 2014 (2), 201–216.
Laurent, É. (1994). Le savoir inconscient et le temps La Cause freudienne, revue de psychanalyse, (26), 3–5.
Maleval, J. C. (2003). Éléments pour une appréhension clinique de la psychose ordinaire. Available from: http://w3. erc. univ-tlse2. fr/pdf/elements_psychose_ordinaire. pdf.
Miller, J.-A. (2009) “Effet retour sur la psychose ordinaire”, Quarto nº 94–95.
Nasio, J. D. (2016). Oui, la psychanalyse guérit! Éditions Payot.
Nasio, J. D. (2021). Tout le monde peut-il tomber en dépression? Une autre manière de soigner la dépression. Éditions Payot.
Pinel, C. (2019). Invention et création: un travail clinique en “laboratoire”. Cliniques méditerranéennes, 99, 215–227.
Freud, S. (1929). Neurosis and psychosis. The Psychoanalytic Review (1913–1957), 16, 203.
Freud, S. (1922). The unconscious. The Journal of Nervous and Mental Disease, 56 (3), 291–294.
Woerlé, J. L. (2019). Panorama des découvertes freudiennes sur les psychoses. Letterina, n°73 – ACF Normandie, 96–107.
Фройд, З. (2019) Шребер. Книга Історії хвороб. Дора. Шребер. Чоловік-щур. Komobook.
