ЧАС ЯК «ЖИВИЙ» І «МЕРТВИЙ»: ВІД ПСИХІЧНОГО ЧАСОВІДЧУТТЯ ДО ІНСТРУМЕНТАЛІЗАЦІЇ ЧАСУ ТА ПРАКТИК АНТИ-ЕЙДЖ У СЬОГОДЕННІ
DOI:
https://doi.org/10.32782/upj/2024-1-6Ключові слова:
психоаналіз, час, сучасність, анти-ейдж, відчуття часу, антивікові практикиАнотація
Розпочате З. Фройдом психоаналітичне дослідження продуктів психіки спонукало його задатися питанням щодо темпоральності та психічного апарату. Зі зведенням мета-психологічної будівлі психоаналіз все більше віддаляється від описової психології, що розглядає становлення психіки у сплаві з уявленнями про лінійність часу. Натомість психоаналітичні відкриття свідчать, що час, пов’язаний із суб’єктивністю кожного з нас, не є ані лінійним, ані циклічним. У поданій статті проілюстровано особливості психоаналітичного осмислення часу через теоретичні концепції З. Фройда, Ж. Лакана, Ю. Крістєвої, А. Гріна, К. Коларусо, Р. Русійона, С. Лесура та ін., а також розкрито поняття часу у його психічній («живій») і механічній («мертвій») іпостасях. Авторка зазначає, що психічне часовідчуття пов’язане з унікальним сплетінням потягів кожного суб’єкта. Воно розвивається поступово: від періоду досимволічного часу до часу первинної символізації та часу словесних репрезентацій. Натомість час, схоплений людиною в тенета вимірювань, поступово відчужується від людини та перетворюється на універсальний інструмент влади. У заключній частині статті авторка пропонує розглянути сучасні спроби зупинити плин часу, втілені в антивікових практиках, що покликані стерти з тіла відбитки часу, котрі нарікаються новою хворобою. Однак є тіла, які відхиляють будь-які анти-ейдж чи доглядові практики, це тіла, які виказують супротив домінуючим уявленням про тіло як храм, котрий треба берегти будь-якою ціною. Такі тіла справляються із jouissance аутентичним способом. Врешті, авторка формулює висновок, що примиритися з власним старіючим і смертним тілом суб’єкт спроможний у тому разі, якщо він готовий до інтрапсихічного переживання втрати, а «живий» час сам по собі є найкращим антивіковим засобом, адже саме він підтримує в людині життєвість, незважаючи на те, скільки їй у дійсності років.
Посилання
Agamben, G. (2005). The Time That Remains: A Commentary on the Letter to the Romans. Stanford University Press.
Colarusso, C. A. (1979). The development of time sense – from birth to object constancy. The International Journal of Psychoanalysis, 60 (Pt 2), 243–251.
Foucault, M. (2008). The Birth of Biopolitics: Lectures at the Collège de France, 1978–79. Palgrave Macmillan.
Freud, S., & Fliess, W. (1985). The Complete Letters of Sigmund Freud to Wilhelm Fliess, 1887–1904. Belknap Press.
Freud, S. (2005). The Unconscious. Penguin Classics.
Green, A. (2008). The Dead mother. In Kohon, G. (Ed.), The Dead mother: the work of André Green. Routledge.
Green, A. (2018). From the ignorance of time to the murder of time. From the murder of time to the misrecognition of temporality in psychoanalysis 1. Routledge EBooks, 1–19. Available from: https://doi.org/10.4324/9780429481710-2.
Jünger, F.-G. (2018). La perfection de la technique. ALLIA.
Kristeva, J. (1986). Women’s time. In T. Moi (Ed.), The Kristeva Reader. Columbia University Press.
Lacan, J. (1973). Le Séminaire Livre XI, tome 11: Les Quatre Concepts fondamentaux de la psychanalyse. SEUIL.
Lacan, J. (1978). Le Séminaire Livre II, tome 2: Le Moi dans la théorie de Freud et dans la technique de la psychanalyse. SEUIL.
Lacan, J. (2006). Logical Time and the Assertion of Anticipated Certainty. Écrits: The First Complete Edition in English. W. W. Norton and Company.
LaFarge, L. (2014). On Time and Deepening in Psychoanalysis. Psychoanalytic Dialogues, 24 (3), 304–316. Available from: https://doi.org/10.1080/10481885.2014.911598.
Lesourd, S. (2005). La construction adolescente (Hypothèses). Erès.
Loewenberg, P. (2015). Time in History and in Psychoanalysis. Journal of the American Psychoanalytic Association, 63 (4), 769–784. Available from: https://doi.org/10.1177/0003065115602195.
Mumford, L. (1971). The Myth of the Machine: Technics and Human Development. Mariner Books.
Rose, N. (2008). The Value of Life: Somatic Ethics & the Spirit of Biocapital. Daedalus, 137 (1), 36–48. Available from: https://www.jstor.org/stable/20028163.
Roussillon, R. (2012). Agonie, clivage et symbolisation. Presses Universitaires de France.
The Economist. (2003). Post of Promise. An industry driven by sexual instinct will always thrive. Retrieved from http://www.economist.com/node/1795852.
Tordjman, S. (2011). Time and its representations: At the crossroads between psychoanalysis and neuroscience. Journal of Physiology-Paris, 105 (4–6), 137–148. Available from: https://doi.org/10.1016/j.jphysparis.2011.08.004.
Zerzan, J. (2008). Running on Emptiness: The Pathology of Civilization. Feral House.
Zerzan, J. (2022). Elements Of Refusal. Independently published.
Бакаленко, О. А. (2016). Час як психологічний феномен: сучасний стан проблеми. Вісник Харківського університету. Серія: Теорія культури і філософія науки, 54, 64–68. Available from: http://openarchive.nure.ua/handle/document/3942.
Головаха, Є. І., Кронік, О. О. (1984). Психологічний час особистості. Наукова думка.
Черепєхіна, О. А. (2016). Теоретичні основи дослідження темпорального неврозу. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Психологічні науки, 6 (1), 130–134. Available from: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvkhp_2016_6%281%29__25.
Фройд, З. (2021). Невпокій в культурі. Апріорі.
