ПСИХОАНАЛІТИЧНЕ ОСМИСЛЕННЯ ФЕНОМЕНУ ЧАСУ У ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНІЙ ПРАКТИЦІ
DOI:
https://doi.org/10.32782/upj/2024-1-3Ключові слова:
психоаналіз, подія, час свідомого, час передсвідомого, час позасвідомого, вільні асоціації, відігрування, відреагування, проєктивна ідентифікація, часАнотація
Осмислення поняття та феномену часу є важливою складовою частиною формування професійної ідентичності психоаналітика, а також підвищення його майстерності та здатності розуміти психоаналітичні змісти в темпоральному вимірі. Метою цієї статті є висвітлення результатів теоретичного осмислення феномену часу в психоаналітичній практиці, уточнення значення часу як складової сеттінгу психоаналітичної психотерапії, котра одночасно і обмежує, і захищає терапевтичний процес, визначення окремих часових вимірів («пластів часу») у психоаналітичній практиці. Це дослідження проводилося шляхом рефлексії про практичний досвід психоаналітика крізь призму феноменології часу з опорою на короткий огляд розуміння часу в різних філософських традиціях. Відштовхуючись від концептуалізації часу як плину подій, розглянуто чотири види подій, що можуть відбуватися в межах психоаналітичної сесії та поза нею: «помислені події», «непомислені події», «помислені неподії» та «непомислені неподії». У статті деталізовано, які саме феномени психоаналітичного процесу можна віднести до кожного з названих типів подій. Автор пропонує розглядати поняття «психоаналітичного часу» як поєднання окремих темпоральних пластів: «час свідомого» (наповнений помисленими подіями), «час передсвідомого» (наповнений непомисленими подіями та помисленими «неподіями») і «час позасвідомого» (наповнений непомисленими «неподіями»), які властиві як психоаналітикові, так і клієнтові. Проживання цих різних пластів часу аналітиком і аналізантом не завжди синхронізується, натомість може протікати як розрізнене, автономне і навіть протиставлене. Такий спосіб бачення та концептуалізації психоаналітичного процесу у вимірі протікання часу створює теоретичний каркас для контейнерування почуттів аналітика, дає йому додаткову можливість формулювати коректні інтервенції, витримувати моменти «розсинхронізації часів» та екологічно зберігати професійну позицію.
Посилання
Арістотель (2020). Метафізика. Фоліо.
Воронкова, В., Нікітенко, В. (2022). Філософія основних сфер і напрямів людської життєдіяльності: Словник-довідник. Новий Світ.
Ємельянова, Н. (2015) Філософія часу. Вісник Маріупольського державного університету, серія: філософія, культурологія, соціологія, вип. 10, 21–31.
Керолл, Л. (2021). Аліса в Дивокраї. Фоліо.
Кун, М. (2010). Легенди і міфи Давньої Греції. Академія.
Огден, Т. (2016). Проективна ідентифікація та психотерапевтична техніка. Літопис.
Артюх, В., Бойко, О., Вертель, А. (2017). Практичні аспекти філософії часу. Сумський державний університет.
Томе, Г., Кехеле, Г. (2021). Психоаналітична терапія. Теорія і практика. Том 1. Літопис.
Abbagnano, N., & Fulvi, D. (2020). Existentialism as Philosophy of the Possible. Journal of Continental Philosophy, 1(2), 260–276.
Balint, M. (2013). The basic fault: Therapeutic aspects of regression. Routledge.
DiSalle, R. (2006). Understanding space-time: The philosophical development of physics from Newton to Einstein. Cambridge University Press.
Freud, S. (2022). The interpretation of dreams. DigiCat.
Freud, S. (2012). The basic writings of Sigmund Freud. Modern library.
Graves, R. (2014). Greek Gods and Heroes: For Young Readers. Rosetta Books.
Gale, R. (Ed.). (2016). The philosophy of time: A collection of essays. Springer.
Greenson, R. R. (2018). The technique and practice of psychoanalysis: Volume I. Routledge.
Hatfield, G. (2006). Kant on the Perception of Space (and Time).
Newton, I. (2014). Newton: philosophical writings. Cambridge University Press.
Reichenbach, H. (2012). The philosophy of space and time. Courier Corporation.
Winnicott, D. W. (1991). Playing and reality. Psychology Press.
