НАРИС ПСИХОАНАЛІЗУ. ЧАСТИНА 3. ТЕОРЕТИЧНИЙ ЗДОБУТОК

Анотація

У третьому числі «Українського психоаналітичного журналу» ви маєте змогу познайомитися з перекладом українською мовою третьої, завершальної частини «Нарису Психоаналізу». Це прикінцева праця Зиґмунда Фройда – остання ревізія засадничих психоаналітичних уявлень. «Нарис психоаналізу» прикметний тим, що це спроба поєднати топічну (свідомість, передсвідоме, несвідоме) та структурну (Я, Воно, Над-Я) моделі психічного апарату. Водночас, у «Нарисі» Фройд продовжує реабілітувати фізіологічні уявлення щодо обґрунтування психічних і психоаналітичних механізмів, які виразно представленні у Фройдовому «Проєкті наукової психології» (1895), і знов постають, втім, лише після тривалої інтермісії, у роботі 1920 року «По той бік принципу втіхи» (Jenseits des Lustprinzips) та «Я і Воно» (1923). Працювати над текстом «Нарису психоаналізу» Фройд почав не раніше весни та не пізніше літа 1938 року, тобто або перед самим від'їздом з Відня (квітень-травень), рятуючись від переслідування нацистів, або вже перебуваючи в Лондоні (липень). До Лондона Фройд емігрував у червні 1938. На початок вересня 1938 року Фройд встиг написати 63 рукописні аркуші, але, на жаль, роботу над текстом перервала невідкладна операція. Відтак Фройд більше не повертався до свого задуму. Одначе, попри те, що текст «Нарису психоаналізу» є незавершеним, це не послаблює його значливості як для розуміння історії становлення аналітичного думання, так і для розуміння психоаналітичної теорії та практики. Він є не лише тематично цілісним, але й містить докладніший розгляд деяких тем, як його порівняти з попередніми творами, з-поміж яких проблеми розщеплення Я та об'єктних стосунків. Третя частина «Нарису психоаналізу» – загальних теоретичних убачань пізньої психоаналітичної теорії – це стислий переказ попередніх двох частин. Цим перекладом маємо на меті започаткувати серію перекладів і обговорень класичних психоаналітичних текстів.