ПЕРВИННЕ ПСИХОАНАЛІТИЧНЕ ІНТЕРВ’Ю: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ТЕХНІКА КЛІНІЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Анотація

Первинне психоаналітичне інтерв’ю є особливим і ключовим елементом психотерапевтичної практики, виступаючи точкою входу, де пацієнт і терапевт уперше зустрічаються в новій конфігурації. Ця стаття робить огляд ключових класичних і сучасних теоретичних ідей, що концептуалізують первинне психоаналітичне інтерв’ю, та технічних прийомів для їх втілення. Зокрема, сформульовано, що інтерв’ю має як діагностичну, так і терапевтичну функцію, оскільки вже є частиною аналітичної сцени. Розкрито часткові цілі та джерела отримання інформації в ході первинного інтерв’ю: об’єктивне (факти біографії), суб’єктивне (індивідуальні інтерпретації пацієнта) та сценічне (невербальні прояви). Стаття описує позицію психоаналітика як задіяного спостерігача, що вимагає емоційної участі та аналізу власних реакцій, нібито запитуючи: «Що робить зі мною пацієнт?». Зазначено, як манера терапевта триматися забезпечує створення передумов для саморозкриття пацієнта, виключаючи цілеспрямоване розпитування на початку. У статті розкрито та проілюстровано вербальні та невербальні втручання, що використовуються у ході первинного психоаналітичного інтерв’ю. Зокрема, описано те, як класична психоаналітична техніка може бути вжита для цілей інтерв’ювання. Йдеться про конфронтацію (задля спрямування уваги), прояснення (дослідження змістів) та інтерпретацію (вербалізацію несвідомого змісту). Авторами також наведено концепцію несвідомої сцени, що визначається ключовим змістом психоаналітичних інтерпретацій, та її ролі в ході первинного психоаналітичного інтерв’ю. Насамкінець авторами описано чинники, що перешкоджають проведенню первинного інтерв’ю – з боку пацієнта (як прояви спротиву) або з боку терапевта. Загалом, стаття надає цілісне уявлення про первинне психоаналітичне інтерв’ю як про процес, що є не нейтральним збором даних, а є аналітичним актом, в якому формується основа робочого альянсу та закладається структура подальшої терапії.